Ukraine is a capital of freedom!

Саме подібні тези може побачити кожен українець на просторі свого міста. З початку повномасштабного вторгнення влада почала посилювати тези про свободу та демократію.

Варто підмітити, що за часи "незалежності" в Україні ніколи не було впливової опозиції. А опозиція, як відомо, є показником того, що у державі присутня хоча б якась боротьба між певними сторонами.

Самий яскравий тому приклад це так звані комуністичні рухи, які отримували певні ресурси від буржуазії за створення видимості опозиції. У 2014 році після державного перевороту, новітня буржуазна влада зрозуміла, що ці рухи ні на що не спроможні, тому просто під загальну радість заборонила КПУ, ПСПУ та інші організації "лівого" толку. Цим самим капіталісти зберегли частину капіталу та подарували народові нову ілюзорну перемогу.

Іншим яскравим прикладом такої опозиції є представники партії Петра Порошенка. Вони займають місця в парламенті, відкрито критикують владу Зеленського та проводять певні акції. Здавалось би, опозиція в країні є, але потрібно порівняти два зла. Ці дві сторони ідентичні, в них немає ідеологічних чи економічних розбіжностей. «Європейська Солідарність» та подібні політсили це ще один яскравий приклад того, як буржуазія створює видимість опозиції та обманює народ.

Іншим прикладом опозиції в Україні є соціал-шовіністські організації "лівого" толку. Авжеж, вони не мають намірів наживатися на українському народові, але в той же час вони танцюють під дудку буржуазії. «Чорний Стяг» та «Комітет Спротиву», які замість того щоб боротися з державою, йдуть на її захист пояснюючи це тим, що в разі її програшу буде гірше ніж зараз. «Спочатку захистити, а потім змінити!» – стверджують вони.

Але в разі успішного захисту цього режиму ніяких змін на користь лівих не відбудеться. Держава вже давно займається тим, що знищує потенційну майбутню опозицію. "Правоохоронні" органи діють максимально людожерськими методами та намагаються тримати це у тиші, щоб приховати репресії. Всіх хто зараз стоїть на захисті цієї держави та сподівається на те що після війни все вирішиться – очікує доля всіх політвʼязнів в Україні.

Виходячи з цієї інформації, можна зробити висновок, що держава лише створювала ілюзію присутності опозиції, а справжню давила. Така держава, як і будь-яка інша, є ворогом, яку не дивлячись ні на що, не потрібно захищати. Попри те що репресивна машина вже завелася і набирає оберти, у народу все ще є шанс зупинити це безумство та забезпечити майбутнім поколінням кращу долю.

Волю політвʼязням! Смерть репресивній машині на чолі з державою!